Get Adobe Flash player

цікаві факти

Цікаві факти з історії району

1002-1012р.р. - Київський князь Ярослав Мудрий на території сучасного с.Лісовичі побудував м.Самбір і поселив тут людей, вивезених ним із Галичини.

1611р. - польський король Сигизмунд ІІІ на сеймі у Варшаві пожалував урочище Таращу боярину Білоцерківського замку Лесовичові з обов’язком нести військову службу при старостві.

1709 р. - польський король Август ІІ таращанське поселення пожалував полковнику Анатолію Блендовському в нагороду за вигнання шведів з Любліна. Тут осідали, головним чином, селяни з Полісся, що тікали від панського гніту.

 

1722р. - поселення одержало привілей містечка.

1740р. - збудовано церкву св.Георгія. Тараща стала центром староства.

1791р. - король Станіслав Август надав Таращі Магдебурзьке право.

1800р. - Тараща стала повітовим центром Київської губернії.

1804р. - побудовано церкву св.Софії.

1810р. - споруджено комплекс державних установ за проектом Д.Захарова.

1834р. - засновано міську лікарню.

1835р. - Таращу відвідав імператор Микола І.

1845р. - місто проїздом відвідав Т.Г.Шевченко.

1860р.- відкрите перше однокласне училище.

1865-1867рр. - у Таращі жив і працював мировим посередником відомий український композитор М.В.Лисенко.

1869р. - відкрито міське двокласне училище.

1886р. - збудований новий собор св.Георгія (зруйнований - 1938р.)

1898р. - відкрита школа грамоти.

1900р. - у місті і передмістях проживало понад 15 тисяч осіб. Серед підприємств Таращі найбільшими були: вальців млин, пивоварний завод, 6 цегельних заводів. Діяли медоварня, миловарня, олійниця, свічкарня, 18 кузень, 8 водяних млинів, 2 вітряки, 4 тупчаки.

1902р. - відкрита двокласна церковнопарафіяльна школа, 4 приватні і кілька недільних шкіл.

1913р. - на базі міського двокласного училища були утворені чоловіче і жіноче вищі початкові училища. Відкрито приватну чотирикласну жіночу гімназію, яка за два роки була реорганізована на семикласну жіночу гімназію.

1914р. - став до ладу чавуноливарний завод, на якому працювали близько 100 робітників.

1915р. - до міста евакуювали із м.Бєльськ чоловічу гімназію.

1916р. - було відкрите п’ятикласне реальне училище.

1918р. 22 лютого - відкрився 1-й повітовий з’їзд Рад. У березні цього року проти уряду П.Скоропадського виникло повстання, учасники якого пізніше влилися у 1-у Українську радянську дивізію і склали основне ядро Таращанського полку.

1920р. - дрібні крамарі міста об’єдналися в 36 торговельних кооперативів, а пізніше - в єдиний багатокрамничний кооператив.

1920р.- у м.Тараща відкрито, єдиний на той час на Київщині, технікум механізації сільського господарства.

1921р. - на околицях міста виникли 4 ТСОЗи. Найбільше із них - „Праця і єдність”. 1923р. - утворений Таращанський район.

1926р. - в Таращі діяли 2 семирічні та 2 початкові школи, технікум механізації сільського господарства.

1929-1930р.р. - виникли перші промартілі „Більшовицька праця”, „Швейкоп”, „Чоботар” та інші.

1930р. - у Таращі організовано першу в Білоцерківському окрузі МТС.

1932-1933р.р. - чорною косою пройшов по Таращанщині Голодомор. За даними документів, що зберігаються у Державному архіві Київської області, в Таращанському районі померло 10403 жителі, у місті – 749 чол.

1939р. - стали до ладу плодокомбінат, маслозавод, харчокомбінат.

1941р. - при харчокомбінаті відкрито макаронну фабрику.

23 липня 1941р. - Таращу захопили німецькі війська.

5 січня 1944р. - 167-ма стрілецька дивізія, під командуванням генерал-майора І.І.Мельникова разом з 5-м гвардійським танковим корпусом, яким командував генерал-лейтенант А.Г.Кравченко, визволили Таращу від німецьких загарбників. Повністю Таращанський район було звільнено 6 лютого 1944 року. За період окупації завойовники розстріляли і закатували 2602 чол., у т.ч. 582 дітей, 5404 - вивезено на роботи до Німеччини. З нашого району пішло на фронт понад 12 тисяч чоловік і більш як чотири тисячі з них не повернулися. За мужність і героїзм понад 7 тисяч воїнів-таращанців удостоєні урядових нагород. Чотирьом з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

1948р. - на базі машино-тракторних майстерень і ливарного заводу створена міжрайонна майстерня капітального ремонту (ММКР) сільськогосподарських машин, яка обслуговувала цілий ряд районнів області.

1955-1957р.р. - реконструкція промислових підприємств. Стало до ладу нове підприємство „Міжколгоспбуд”. Відкрито дитячу лікарню на 25 ліжок.

1957р. - до м.Таращі приєднано села Мулівщина і Козаківка.

1959р. - на розі вулиць Рози Люксембург і Богдана Хмельницького відкрито дитячу музичну школу.

1959р. - на базі Таращанської МТС і ММКР та Ківшоватської МТС створене Таращанське РТС.

1961р. - на базі РТС створене районне об’єднання „Сільгосптехніка” і Ківшоватьке відділення „Сільгосптехніка”.

1961р.- побудовано приміщення кінотеатру „Мир”.

1961р.- побудовано нове приміщення школи-інтернат.

1962р.- побудовані нові будівлі для майстерень „Сільгосптехніка”.

1962р.- побудовано приміщення райкому партії, нині - міська рада.

1964р. - створена меблева фабрика на базі колишнього обозного заводу.

1965р. - відкрито один із перших в області народний історико-краєзнавчий музей. 1967р. - побудовано приміщення побуткомбінату.

1968р. - відкрито нове приміщення автостанції.

1969р. - побудовано приміщення нервологічного відділення райлікарні.

1976р. - здано в експлуатацію новий хлібзавод, і при ньому кондитерський цех. 1977р.- побудовано приміщення ливарного цеху районної „Сільгосптехніки”.

1977р. - побудовано приміщення дитячої лікарні.

1978р. - побудовано приміщення нинішньої райадміністрації.

1979 р.- на базі механізованого загону „Сільгосптехніки” і Ківшоватського відділення було створено районне виробниче об'єднання „Сільгоспхімія”.

07.07.1980р. - у с.М.Березянка згоріла дерев’яна Покровська Церква, пам’ятка старовини, побудована 1746р.

1980р. - на базі колишнього млина „Петель” відкрито завод „Мотор”.

1984р. - відкрито нове приміщення районного відділення зв’язку.

1985р. - побудоване приміщення побуткомбінату.

1985р. - початок газифікації в районі.

1985р. - відкрито новий районний Будинок культури, з приміщеннями для районної бібліотеки.

1989р. - відкрито нове приміщення школи №2.

Листопад 1991р.- розпочалися богослужіння у новозбудованій Церкві Архістратига Михаїла, м.Тараща.

27 серпня 1991 року - опечатано приміщення Таращанського РК КПРС і взято під охорону.

1 грудня 1991р.- на Всеукраїнському референдумі в Таращанському районі було внесено у списки для таємного голосування 30129 виборців, голосували 27053 виборці, що склало 89,8%. Сказали „так” на підтвердження Акта проголошення незалежності України 26134 виборці. Не підтвердили - 428 виборці.

З 9 квітня 1992р.- почало функціонувати державне адміністрування в районі. Представник Президента України у Таращанському районі - Телющенко Анатолій Павлович.

1995р. - побудований новий корпус районної лікарні.

17 вересня 2000р. - у Чернинському лісі знайдено обезголовлене тіло журналіста Георгія Гонгадзе. Почалася резонансна слідча справа.

21 серпня 2004р.- у м.Тараща відкрито пам’ятник Т.Г.Шевченку.

2007р. - у м.Тараща відкрито музей „Перлини Поросся”.

2011р. - у м.Тараща відкрито пам’ятник ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

Символи району

 

Герб району

 

Герб становить собою зображення щита, над верхньою частиною якого височіє п’ятикінчаста золота вежа. Щит поділено на дві рівні частини: верхня – блакитна, нижня – срібна. Підніжжя щита – жовтого кольору. У блакитній частині – зображення герба Київського, у срібній – чорного орла, що сидить з розпростертими крилами, жовтий колір підніжжя щита означає золотисту ниву, достаток. Затверджено рішенням Таращанської районної ради від 21 березня 2007 року № 120-09-V.

 

Прапор району

 

Прапором району є прямокутне полотнище, яке складається з трьох горизонтальних смуг, блакитної , срібної та жовтої у співвідношенні 1:2:1. У срібній - зображено чорного орла, що сидить з розпростертими крилами. Затверджено рішенням Таращанської районної ради від 21 березня 2007 року № 120-09-V.

 

Гімн Таращанського району

 

Слава тобі, Таращанщино!

Слова Й.Мельниченка

Музика Б.Родини

 

Слава тобі, Таращанщино, слава!

Краю величному слава в віках!

Кожен гордиться тобою по праву,

Славить у праці, підносить в піснях.

Приспів:

Боже великий, могутній, всесильний,

Край Таращанський навік зберігай,

Хай розквітає щасливо і вільно

Рідна земля – Таращанський наш край.

 

Хлібом багата, людьми працьовита,

Від Росі до Тікича ти простяглась.

Моя Таращанщино, щедра й привітна

В вінок України навіки вплелась.

Приспів.

 

Затверджено рішенням Таращанської районної ради від 20.03.2013 р. №475-30-VІ.

 

 

Карта Таращанського району

 

 

Таращанський район Київської області як адміністративна одиниця створений у 1923 році. Його територія становить 75,8 тис. га (758 км.кв.), водні ресурси - 2 тис.га, 34% території району заліснено (площа лісів - 11195,85 га), природні поклади - глина, будівельний пісок, граніт. Розташований Таращанський район у центральній частині придніпровської височини на водорозділі двох великих рік України – Дніпра та Південного Бугу – і відповідно їх приток – р.Рось та Гірський Тікич. Територія краю являє собою слабопідвищене плато, порізане ярами та руслами рік і стариць. Особливістю ландшафту Таращанського району є знаходження у с. Круті Горби найвищої точки в Київській області – 273 м над рівнем моря. Центральна й південна частини району розташовані на рівнині. У північній частині – протікає р.Рось, у західній – р.Жигалка, у північно-південному напрямку через район протікає р.Котлуй, на півдні району – р.Гнилий Тікич. У районі виражено кілька еколого-природних зон: степова та лісостепова. Ліси складають значну частину території району і представлені в основному листяними та хвойними масивами. Рельєф переважно рівнинний. Благодатні землі, значна частина яких родючі чорноземи – найбільше природне багатство Таращанщини. По адміністративно територіальному устрою район поділений на 34 населених пункти, з них: 1 місто і 33 села. Районна державна адміністрація - 1 Рад: районних – 1 міських – 1 сільських – 23 На Таращанщині проживає 19925 особи, у м.Таращі, що є районним центром, - 11191 особа.

 

 

 

 

Тараща - місто районного значення, розміщене у вінку лісів уздовж річки Котлуй та її притоки Глибочиці, які впадають у річку Рось, притоку Дніпра, та утворюють у своїх басейнах численні ставки. Відстань від Таращі до Києва – 115 км., до автостради Київ-Одеса - 30 км, до найближчого аеропорту в м. Бориспіль - 156 км. Площа населеного пункту – 1471 га. Населення – 11,4 тис. осіб. День міста – третя субота вересня. Заснована Тараща в 1709 р., статус міста має з 1722р. Найдавніше відоме поселення ранньотрипільської доби етапу (В-І-В-ІІ) розташоване на території м.Таращі на Козаківці. А також поселення сероеднього етапу епохи бронзи білогрудіївської культури – на Орликівщині, поселення пізнього етапу епохи бронзи - чорноліської культури - на Лисій Горі. Місто розташоване на території ранньо-скіфського городища, яке охоплює площу 229 га. Комплекс археологічних знахідок дав змогу встановити дату поселення на території Таращі – це кінець VІІ - початок VІ ст. до н.е. Найчисленнішими археологічними пам’ятками на території Тарашанського району представленаі поселення римської доби, репрезентовані черняхівською культурою і датуються ІІІ-ІV ст. н.е. На території району відомі поселення та городище давньоруської доби, монетні та речові клади золотоординського періоду та окремі знахідки литовсько-польської доби Щодо назви міста існує чимало версій. Зокрема одна легенда розповідає про засновника урочища – козака Тараса. У привілеї короля Сигізмунда ІІІ виданого у 1611 році про володіння назва урочища (перша документальна згадка про Таращу) записано як „Тарасце”. Деякі історичні документи , які відносяться до ХVІІ ст., вказують, що на місці сучасного міста був гай, роща. Від нього, за усними переказами, місто й одержало свою назву „та роща”. Не виключено також походження назви міста від польського „Тераса”, що означає Тараща. Етимологія слова „Тараща” деякими фахівцями трактується із древнього санскрита „та, що наближена до сонця”.

 

Почесні громадяни м.Таращі

 

 

За мужність і героїзм, проявлений у боях при визволенні м.Таращі у Книгу почесних громадян занесені: Бейдін Володимир Карпович, Брайловський Леонід Олександрович, Гибелинда Павло Федорович, Красноцвєтов Євгеній Миколайович, Назаренко Костянтин Іванович, Тюрін Петро Андрійович, Фадін Олександр Михайлович, Чумаченко Георгій Лукич.

 

 

На святкуванні 56-ї річниці визволення Таращі від німецько-фашистських загарбників (2000 рік). Зліва направо: Бейдін Володимир Карпович, Гибелинда Павло Федорович, Фадін Олександр Михайлович, Назаренко Костянтин Іванович. Тюрін Петро Андрійович, механік-водій та Фадін Олексанрд Михайлович, Герой Росії, командир танка 22 танкової гвардійської бригади. Вони звільняли наше місто і район від німецьких загарбників у січні 1944 року.

 

 

 

За вагомий внесок у виховання школярів і молоді, за організацію вивчення історії Таращанського краю до Книги занесений колишній директор Таращанської середньої школи №1 Пількевич Іван Захарович.

 

 

 

За вивчення історичного розвитку Таращанщини, проведення дослідження археологічних пам’яток, введення їх в науковий обсяг, у Книгу почесних громадян також занесені Романюк Валерій Вікторович, представник науково-дослідного центру „Охоронна археологічна служба України ІАНАН України” в Таращанському районі та Бессонова Світлана Сергіївна, кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАН України.

 

Наші земляки – Герої Радянського Союзу

 

Вернигора Петро Леонтійович народився 12 липня 1921 року в м.Таращі в сім’ї службовця. Закінчив міську семирічну школу №2, потім Білоцерківський технікум механізації. У 1939 році був призваний в армію з другого курсу сільськогосподарського інституту. Закінчив Ташкентське училище самохідної артилерії. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1942 року. Член КПРС з 1943 року. Воював на Брянському, Воронезькому, та 2-му Українському фронтах. Війська 52-ї армії, після форсування Дніпра поблизу міста Черкаси, вели тяжкі кровопролитні бої за розширення плацдарму і визволення міста від німецько-фашистських загарбників.20 листопада 1943 року Вернигора П.Л. загинув у цих боях. За хоробрість, мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року командиру батареї самохідних установок СУ-122 1817-го самохідного артилерійського полку гвардії лейтенанту Вернигорі Петрові Леонтійовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З нагородного листа лейтенанта П.Вернигори: „За 17-20 листопада 1943 року знищив: танків - 3, гармат - 17, мінометів - 2, протитанкових гармат - 6, кулеметів - 16, автомашин - 13, знищив живої сили - 100 чоловік, захопив в полон - 18 солдатів, а також 14 автомашин і 3 гармати”. Недалеко від Черкас, в селі Геронимівка, на братській могилі, де похований Петро Леонтійович Вернигора, споруджено пам’ятник. Його ім’ям названо вулиці у Черкасах і Таращі.

 

Навроцький Михайло Карпович народився 1 жовтня 1919 року в м.Таращі Київської області в селянській сім’ї. З 1926 по 1933 роки навчався в міській середній школі№1. У армії - з 1939 року. Член КПРС з 1943 року. По закінченні середньої школи навчався в авіаційному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Воював на Ленінградському, Воронезькому, 1-му Білоруському фронтах. Штурман загону 12-го Гатчинського гвардійського авіаполку 12-ої гвардійської дивізії. Гвардії старший лейтенант М.К.Навроцький із липня 1941 року по червень 1944 року здійснив 268 нічних і 115 денних бойових вильотів. Влучно бомбив ворога в районі Сталінграда, Орла, Курська, Брянська, В’язьми, Унечі, Гомеля. Він скинув на різні об’єкти ворога 240 тонн авіабомб, перевіз 180 тонн вантажів, евакуював 375 поранених, переправив 240 чоловік у тил ворога до партизанів. 5 листопада 1944р. Указом Президії Верховної Ради СРСР за бойові заслуги Навроцькому М.К. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки і медалями. У 1952 році Навроцький звільнився в запас. Жив у Києві. Помер 9 липня 1991 року. Похований в Києві на Берковецькому кладовищі.

 

Пилипченко Дмитро Олексійович народився 1 жовтня 1906 року в м.Таращі . По закінченні міської середньої школи №1 працював чоботарем, потім інструктором-наставником в дитячому будинку. У квітні 1944 року, після звільнення Таращі від гітлерівських загарбників, Дмитро Пилипченко разом з іншими своїми земляками був демобілізований. У складі роти пройшов з боями правобережною Україною, брав участь у штурмі ворожих оборонних споруд в Карпатах. За сміливі та рішучі дії в наступальних боях, в ході яких було знищено кулеметну обслугу екіпажа ворожого танка і захоплено танк, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року гвардії рядовому Пилипченку Дмитру Олексійовичу, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наказом Міністра оборони СРСР його навічно зараховано до списків військової частини, в якій він служив.

 

Штельмах Дмитро Лаврентійович народився 26 листопада 1902 року у селі Велика Вовнянка Таращанського району. Закінчив 7 класів місцевої школи. З перших днів Великої Вітчизняної війни перебував на фронті. Воював на Південно-Західному, Воронезькому, 1, 2 і 3-му Українських фронтах. У серпні 1944 року на Яссо-Кишинівському напрямку його полк завдав нищівного удару по німецьких позиціях, розгромив ворога і захопив у полон більше 3000 фашистських солдат і офіцерів. Указом Президії Верховної Ради СРСР 13 вересня 1944 року полковнику Дмитру Штельмаху присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизни І ступеня. Після війни, перебуваючи в запасі, жив в м.Вінниця. Помер 3 липня 1971 року.

 

 

Герої Соціалістичної Праці

 

Пилипенко Іван Євлампійович народився 1922 року в селі Любарці Бориспільського району на Київщині в багатодітній селянській родині. З 1961 по 1970 рік працював першим секретарем Таращанського районного комітету Комуністичної партії України. 1965-й рік був для таращанських землеробів роком нових перемог і звершень. Далеко за межі області полинула слава про таращанців. Майже на 14 тисячах гектарах посіву вони виростили 394 тисяч тон цукрової сировини, з якої переробні заводи одержали близько 50 тисяч тон цукру. За хорошу організацію роботи в районі у грудні 1965 року Пилипенку Івану Євлампійовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

 

Вовк Килина Филимонівна народилася 5 липня 1924 року в с.Велика Вовнянка Таращанського району. Закінчила семирічку, працювала в колгоспі ім.Калініна с.В.Вовнянка ланковою городньої бригади. У 1951 році удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці за вирощування 2,5 га. коксогизу на земельних угіддях колгоспу. У 1952 році нагороджена Орденом Леніна та золотою медаллю „Серп і молот”.

 

Штундер (Касян) Ніна Панасівна народилася 29 листопада 1928 року в с.Володимирівка Таращанського району. Після закінчення Володимирівської школи навчалась у Фастівській агрономічній школі. Очолювала ланку по вирощуванню коксогизу. У 1951 році отримала звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі „Серп і молот”. Брала активну участь у громадському житті села. Допомагала односельцям у вирішенні їхніх проблем. Зокрема, завдяки зусиллям Ніни Панасівни, у Володимирівці було побудовано нову школу. Красносільська Марія Семенівна народилася 24 березня 1933 року в с.Ківшовата Таращанського району. Закінчила Ківшоватську семирічну школу, працювала на свинофермі колгоспу ім.Леніна. За час роботи на свинофермі виростила понад 7000 поросят, що становить 18-19 поросят в середньому на 1 свиноматку. Тільки в 1965 році вона виростила 664 поросяти при плані 450. Збереження молодняка становило 98%. За ці здобутки нагороджена орденом Леніна та Зіркою Героя Соціалістичної Праці. Обиралася депутатом Верховної Ради України.

 

Крамаренко Василь Тимофійович народився 15 лютого 1929 року в с.Чапаєвка Таращанського району в багатодітній селянській родині. Навчався в Чапаєвській семирічці. Після повернення з армії почав працювати в колгоспі ім.Чапаєва. З 1967 по 1985 рік очолював рільничу бригаду. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці отримав у 1973 році за високі показники в галузі рослинництва.

 

Онопрієнко Сергій Іванович народився 25 вересня 1913 року в с.Велика Березянка Таращанського району. Навчався в Ківшоватській семирічній школі. У вересні 1933 року комсомол рекомендував Сергія Івановича головою колгоспу с.В.Березянка. З 1958 року – голова колгоспу ім. Леніна с.Ківшовата. За роки його правління колгосп став господарством високої культури землеробства і тваринництва. Онопрієнко С.І. був делегатом ІІІ Всеукраїнського з’їзду колгоспників і делегатом XXIV з’їзду КП України. Нагороджений орденами Леніна в 1958, 1965, 1971, 1973 роках та Зіркою Героя Соціалістичної Праці в 1971 році. Дякуючи йому в селі Ківшовата побудували Будинок культури і газифікувіали село.

 

Туристичними стежками Таращанщини

 

Туристи називають Таращанщину незайманою, і не випадково, адже ліси, що складають більш як третину району та гірлянди ставків придають їй особливу чарівність і неповторність. Подорожуючи Таращею, відчуваєш насолоду від тієї простоти, яка притаманна плануванню цього міста: вуличні квартали прямокутні, з паралельними сторонами. Заблукати в них важко, а от знайти потрібне місце – легко! Серед будинків трапляються споруди незвичної архітектури, переважну кількість яких було побудовано за проектами відомого архітектора А.Захарова. Його знають як автора реконструкції споруди Адміралтейства у Санкт-Петербурзі. Центральну вулицю Таращі названо в честь славетного українського поета Т.Г.Шевченка, який у 1845році проїздив через наше місто, про що свідчить його повість „Прогулка с удовольствием и не без морали”. 21 серпня 2004 року на Замковій горі міста таращанці встановили погруддя великому Кобзарю.

 

В нашому місті збереглося ще чимало пам’ятників архітектури XVIII-XIX ст. У центрі міста стоїть будівля, якій більше 200 років. Це так званий комплекс „присутственних місць” або комплекс державних установ. Саме тут працював майбутній основоположник української класичної музики Микола Лисенко, який у 1864 р., закінчивши Київський університет, прибув до Таращі на посаду мирового посередника, де жив і працював біля двох років.

 

Будівля службових присутніх місць початку ХІХ ст., м.Тараща

 

На вулиці Шевченка знаходиться і цегляна пожежна вежа (каланча). З висоти якої видно усе місто. Під час німецької окупації верхівку каланчі збив німецький снаряд. Нині вежа не використовується за призначенням, але є частиною пожежного депо.

 

Пожежна вежа ХІХ ст., м.Тараща

 

Далі, цією ж вулицею височить костел та будинок ксьондза, збудовані у XIX ст. Це єдині культові споруди того часу, які збереглися до наших днів. Усі решта церковних споруд були зруйновані радянською владою. Нині в приміщенні костелу розташована дитяча музична школа, а в будинку ксьондза – історико-краєзнавчий музей.

 

Костел ХІХ ст., м.Тараща

 

Історико-краєзнавчий музей, м.Тараща

 

Римо-католицький костел Марії-Магдалини збудований наприкінці ХІХ ст. на кошти заможних таращан та поміщиків сусідніх повітів і губерній. А зберігся храм завдяки тому, що у 30-тих роках минулого століття тут хотіли розмістити макаронну фабрику та завадила війна, після якої тут розмістилася православна церква, а потім приміщення зайняла дитяча музична школа.

 

Археологічні знахідки, виявлені біля Таращі і представлені серед експонатів історико-краєзнавчого музею, свідчать про дуже давню історію цього краю що сягає кількох тисяч років до нашої ери. Ряд експонатів музею становлять наукову і мистецьку цінність: рештки викопаних тварин, колекції скіфського часу епохи бронзи, гончарні вироби народної майстрині із с.Крива М.Лівандовської. Її твори просякнуті місцевим колоритом і легким гумором. Всі, кому пощастило доторкнутися до світлого мистецтва Лівандовської, дивуються, як могло народитися таке диво серед крив’янського бездоріжжя, колгоспних негараздів. Відповідь проста. Майстриню надихали чари крив’янського лісу, по своєму цікаві характери земляків-селян. Душа і вічність – то основа її творінь.

 

 

Привабливим для відвідувачів є і фотографії старого міста, предмети побуту 19 століття, цікава нумізматична колекція та природничий відділ. А ще в одному старому будинку міста розмістився зовсім новий історико-краєзнавчий музей „Перлини Поросся”, створений у 2007 році за ініціативи районного центру творчості дітей і юнацтва. За два десятиліття роботи історико-краєзнавчого гуртка його учасниками було зібрано багато цікавих знахідок, які і стали експонатами цього музею. Археологічна колекція охоплює досить значний хронологічний відрізок від неополітичної доби до пізнього Середньовіччя. Природнича частина музею зібрана руками вихованців археологічного гуртка „Невріда” ЦТДЮ на території всієї України і колишнього Радянського Союзу. Вона включає в себе геологічну колекцію гірських порід, мінералів, руд, кристалів, прикрас із кольорового каміння. Особливе місце у експозиції посідає уламок метеориту, знайденого у Помор’ї.

 

 

Бессонова Світлана Сергіївна, кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАН України та Куберський Ігор, колишній гуртківець, спонсор, на відкритті музею

 

 

Поряд із цим музеєм знаходиться і споруда банківської установи, зведена на початку ХХ ст. Таращанським земством. Вона і сьогодні не змінила свого профілю. І, як стверджують краєзнавці, вона залишається найстарішою банківською будівлею на Київщині.

 

 

На вулиці Шевченка є ще одна давня споруда – приміщення сучасної гімназії „Ерудит”, збудоване у 1869 р. Тут діяло міністерське двокласне, а згодом вище початкове училище. Воно поділялося на дві частини: чоловічу і жіночу. Під час німецької окупації до нього добудували праве крило. А в 70-х роках минулого століття звели другу частину шкільного комплексу зі спортзалом.

 

На одному із перехресть вулиць міста знаходиться цегляний будинок колишнього надвірного радника і судді Петра Александрова. У 1903 р. в його родині народився хлопчик Анатолій, який згодом став видатним вченим та Президентом Академії наук СРСР.

 

Неподалік будинку Александрових стоїть старий оригінальний будинок, який не втратив своєї привабливості і зараз. Він відомий як колишня садиба поміщика предводителя місцевого дворянства Репейто-Дубяга. Але старожили твердять, що у цьому будинку жив німець, який був керівником будівництва костелу.

 

 

Наші пращури вміли будувати навіки якісні, оригінальні та красиві споруди. Так, на вулиці Б.Хмельницького стоїть діючий млин – пам’ятка промислового будівництва кінця ХІХст., яким володів купець Северинівський.

 

Великий млин „Петель”. Будівля початку ХХ ст.( сучасний завод „Мотор” м.Тараща)

 

Можна ще оглянути і будівлю, яка входила колись до маєтку члена Державної Думи Російської імперії Макарія Дементійовича Дяковського. Ці будинки зведені у 1903 році таращанськими зодчими на його замовлення.

 

Будівлі маєтку М.Дяковського, м.Тараща

 

Мандрувати Таращанщиною – справжнє задоволення, адже і села району мають багату історію. У 23 населених пунктах є пам’ятки археології, які приваблюють цікавими туристичними маршрутами, чарують неповторною природою. Так, поблизу с.Лісовичі були знайдені рештки мамонта. Ці величезні пращури сучасних слонів вільно гуляли в лісах Таращанщини. Біля с.Ківшовата, розміщеного над р.Кислівкою, притокою Росі є два кургани скіфського часу – Безіменний та Подолянка (V-IV ст. до н.е.). У похованнях виявлено залізний панцир, наконечники списів, вудила та 38 бронзових стріл, 38 прикрас із бронзи у вигляді голівок тварин і птахів. Крім того, тут знайдено римські монети (ІІ ст.н.е) та залишки городища часів Київської Русі. Вважається, що село засноване запорізькими козаками. У Будинку культури с.Ківшовата виділена велика кімната під місцевий етнографічний музей. Місцеві шанувальники старожитностей приносили сюди чимало експонатів, з-поміж яких предмети побуту: глиняний посуд, колекція одягу, вироби народних майстрів...

 

Окрім старовинних музейних експонатів у Ківшоваті можна побачити і будівлі, яким уже понад 100 років, але вони й досі продовжують служити людям. До таких споруд належать колишня земська лікарня та земська школа, яка мала кілька корпусів і в якій навчалися діти і підлітки зі всієї округи.

 

Земська лікарня с.Ківшовата

 

Земська школа с.Ківшовата

 

Ще одна стара будівля земської школи, споруджена більше 100 років тому, знаходиться у с.Лісовичі. Вона цікава тим, що утеплена всередині дерев’яних стін шерстю тварин. У середині минулого століття в цій школі працював вчителем відомий білоруський письменник-класик В.Короткевич. Столітня будівля і зараз працює як навчальний заклад.

 

Лісовицька ЗОШ І-ІІІ ст.

 

Пам’ятна дошка В.Короткевичу на приміщенні школи

 

 

На лівому березі р.Котлуй (притоки Росі) розкинулося с.Кирдани, яке вперше в історичних документах згадується в ХVІ ст. Поблизу села є великий курган – Лиса Могила. Тут знайдено кілька римських монет (ІІ ст. н.е.). У 1855 р. місцеві селяни брали участь у повстанні, відомому під назвою „Київська козаччина”. Серед лісу в с.Лук’янівка знаходиться два городища ХVІІ ст. з рештками земляних валів. Історична згадка про село датується 1734 р.

 

 

Місце давнього городища, с.Лук’янівка

 

Поблизу с.Луки в могильнику передскіфського часу (ІХ-VІІ ст. до н.е.) знайдено 15 бронзових браслетів. Тут виявлено римську монету ІІ ст.н.е. і скарб з 244 празьких монет ХІV ст. Уперше селище згадується в історичних документах за 1732 р. Серед культових споруд Таращанщини привертає до себе увагу велична будівля храму Різдва Пресвятої Богородиці у с.Ківшовата. Церква збудована 1865 р. замість старої дерев’яної завдяки турботі місцевого власника Йосипа Молодецького. Інтер’єр храму вражає високою майстерністю розпису стін, стелі, бані. Цю своєрідну галерею живопису за сюжетами священного писання можна сміливо назвати „Біблією в картинках”. Він є окрасою всього Таращанського району.

 

 

Храм Різдва Пресвятої Богородиці ХІХ ст., с.Ківшовата.

 

На пагорбі в центрі с.Дубівка знаходиться церква Олександра Невського – дерев’яна пам’ятка архітектури 1748 року. У 1897 р. за дозволом Київської духовної консисторії церква розширена і до неї прибудована дзвіниця. Такий вигляд вона має і сьогодні. Це одноверхова споруда, основою її плану є рівнораменний хрест з додатковими зрубами та невеличкою ризничою при північній стіні вівтаря.

 

Церква Олександра Невського ХVIII ст., с.Дубівка

 

 

В мальовничому куточку с.Кислівка розмістився храм жіночого монастиря Святих Царственних мучеників. Будівництво в ньому продовжується і до цього часу, але тут щоденно відбуваються богослужіння. Сестри, крім основних послушних робіт, працюють в іконописній, свічній і виробничій майстернях. В монастирі працює дитяча недільна школа.

 

В 10-ти кілометрах від монастиря в усамітненому місці знаходиться Свято-Онуфрієвська Золоцька пустинь. Тут міститься монастирське підсобне господарство. В с.Буда (в минулому Монастирка) знайдено залишки входу до печерного чоловічого монастиря часів Київської Русі.

 

 

Про чудодійні властивості кришталево чистої води із джерела, що б’є на околиці с.Ріжки відомо далеко за межами Таращанського району. За переказами, наприкінці ХІХ ст. люди помітили, що в одному з найвіддаленіших куточків села під старою вербою почала просочуватись прозора, холодна вода. З часом люди викопали там криничку і священник висвятив її на свято Успіння Святої Богородиці. Вода в криниці цілюща. Після експертизи у хімічній лабораторії з’ясувалося, що вода пробивається крізь доволі рідкісну кремнієво-срібну породу, тому вона збагачена сріблом і має неабиякі дезинфікуючі властивості.

 

Святе джерело, с.Ріжки

 

Таращанці свято бережуть пам’ять про тих, хто визволяв від окупантів цей квітучий край і про земляків які загинули в боях Другої світової війни. У кожному населеному пункті є свій меморіал пам’яті, де увічнені імена воїнів Другої світової війни. У селі Крива на сільському кладовищі похоронений Герой Радянського Союзу гвардії старший лейтенант Розенков Гаврило Степанович, який загинув у Корсунь-Шевченківській битві у лютому 1944 року. Величний меморіальний комплекс знаходиться у районному центрі, на центральній площі міста. Тут викарбовані імена більше 600 воїнів, які не повернулися з боїв Великої Вітчизняної війни.

 

На узбіччі дороги, між Потоками і Таращою, стоїть пам’ятник екіпажу радянського танка Т-34, який брав участь у визволенні Таращанщини. Саме тут його було підбито, а захоронені члени екіпажу залишилися невідомими.

 

На честь 60-річчя звільнення м.Таращі від німецько-фашистських загарбників, вдячні таращанці встановили пам’ятний знак воїнам 5-го гвардійського корпусу генерала Кравченка А.Г.

 

Восени 1941 року, під час окупації, у Таращі гітлерівцями було розстріляно біля трьохсот жителів, в основному єврейської національності. На місці масового поховання жертв Холокосту у 2010 році біля пам’ятного знаку було закладено ланшафтно-рекреаційну зону „Меморіал Пам’яті”, де висаджено біля 50 видів дерев і кущів.

 

Не обминула ця страшна біда і с.Ківшовату, де проживало кілька десятків єврейських сімей, які мирно трудились пліч-о-пліч із українцями, зберігаючи свою мову і культуру протягом століть. Про цю жахливу подію створив документальний фільм режисер Сергій Череватий та викладач Київського університету С.П.Пасіка. Його бабуся була родом із Ківшовати. Фільм називається „Крик чорнозему”. Цю назву стверджували у своїх спогадах очевидці масового розстрілу євреїв в урочищі, де ще кілька днів після того ворушилася земля. Вже свіжа сторінка печалі і світлої пам’яті з недавньої трагічної історії радянських часів, увіковічнена у пам’ятнику на честь воїнам-афганцям, що встановлений у центральному парку міста. Такі пам’ятні знаки стоять і в селах району: Лісовичі, Петрівське, Чапаєвка, де народилися і проживали загиблі воїни-афганці. У 2011 році у міському сквері було відкрито пам’ятник ліквідаторам наслідків найбільшої у світі техногенної Чорнобильської катастрофи. 554 жителі району були задіяні у ліквідації її наслідків. На перехресті доріг, за містом, недалеко від того місця, де було знайдено тіло Георгія Гонгадзе, встановлений пам’ятний хрест журналісту. 2003 рік. Хрест-пам’ятник Георгію Гонгадзе Чарівна природа Таращанського краю, її ліси з грибами та ягодами, цілющими травами і водоймами, з роками дедалі більше приваблюють туристів. Послуги зеленого туризму надають садиби у селах Лісовичі, Плоске та Красюки. Так, на мальовничій околиці с.Лісовичі, в оточенні лісів і тихих ставків, знаходиться садиба „Козацький хутір”. Вона збудована у найкращих традиціях української минувшини. Тут все милує око: і кам’яні доріжки, і будівлі, стилізовані під козацькі курені, і підвісний місточок через водойму, і романтичний грот, і штучні водограї. Садиба „Козацький хутір” завжди готова пригостити стравами української кухні. Тут гарантовано чудовий індивідуальний і сімейний відпочинок. У селах Плоске та Красюки завжди гостинно чекають на любителів рибалки. Тут ідеальні місця для відпочинку: мальовнича річка з найсмачнішою рибою, свіже повітря, спокій, природа. Занурюєшся у мрії і забуваєш про свої проблеми й негаразди, тільки Ти і Природа. Привабливими для туристів є і мисливські угіддя краю. На сьгоднішній день вони становлять 60,1 тис.га. Тут водяться: олені благородні, дикі кабани, косулі, лисиці, зайці, борсуки, видри, бобри, ондатри, куниці, білки ... Дуже велика кількість водноболотної птиці: лебеді, крижні, лиски, сірі куріпки, фазани, перепілки та інше. На території Таращанського району знаходиться заказник „Улашівська дача”, який входить до складу природно-заповідного фонду України. Охороняється як національне надбання та пам’ятка природи місцевого значення озеро Мохове.

Slideshow CK

Костел
This slideshow uses the JQuery script from Pixedelic
This is a Video slide
joomla
<< < червня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30